портал психологических услуг
Причини виникнення внутрішньособистісних конфліктів

Причини виникнення внутрішньособистісних конфліктів

Причини виникнення внутрішньособистісних конфліктів. причины возникновения внутриличностных конфликтовМета роботи: Дослідити на основі наукових досягнень зарубіжних та вітчизняних вчених основні причини виникнення внутрішніх конфліктів та їх наслідки.
Завдання роботи: проаналізувати наукову літературу з проблеми виникнення внутрішніх конфліктів, дослідити показники розвитку внутрішніх конфліктів особистості, систематизувати наслідки виникнення внутрішніх конфліктів.
 

Аналіз проблеми внутрішньоособистісного конфлікту

Проблематика внутрішньоособистісних конфліктів (далі за текстом ВОК) активно розробляється та досліджується зарубіжними та вітчизняними вченими, прихильниками різних психологічних шкіл. Особливість вивчення даної проблеми зарубіжними вченими полягає в тому, що вони досліджують ВОК у межах розуміння самої особистості певною школою. Вітчизняні вчені намагаються вивчати ВОК, як явище системне, багатофункціональне, яке одночасно впливає на всі підсистеми особистості і виникає через порушення гармонії та балансу всього організму, як такого [1, 5].
 
В основному всі зарубіжні школи вивчають ВОК, як явище, що протікає з негативними переживаннями та викликає протиріччя, внутрішню боротьбу особистості. Для подолання ВОК особистість повинна усвідомити та побороти механізми психологічного захисту, які одночасно є причиною та наслідком появи ВОК.
 
Серед вітчизняних психологів одним із перших почав досліджувати та вивчати ВОК А.Лурія. Під ВОК він розумів ситуацію, при якій у поведінці індивіда зіштовхуються дві сильні, але протилежно спрямовані тенденції. Його трактування спирались на “теорію поля” К.Левіна.
 
Значний внесок у вивчення ВОК було зроблено В.Мерліном, він вважав, що якщо у процесі діяльності виникає довготривала дезінтеграція особистості, яка виражається через загострення протиріч між різними сторонами, властивостями, відношеннями та діями індивіда, то такий стан і можна назвати внутрішнім конфліктом. Мерлін розглядав ВОК, як “результат гострого незадоволення глибоких та актуальних мотивів та відношень особистості”.
М.Левітов представляє внутрішній конфлікт, як боротьбу мотивів, яка усвідомлюється як переживання психічного розладу. Ф.Василюк розглядав причину виникнення ВОК, як один з видів критичних станів, у яких перебуває особистість, ідентичних до стресу, фрустрації чи кризи. Конфлікт викликає дисбаланс між внутрішніми цінностями, які змінюють усвідомлення їх як істинних. Тому ВОК протікає у формі особливої форми внутрішнього переживання і сприяє зміні внутрішнього світу особистості (прогресу або регресу). Світ явищ внутрішнього життя особистості надзвичайно різноманітний. О.М.Леонтьєв писав, що людський внутрішній світ пристрасний, емоційний, суб’єктивний, конфліктний. Тільки хвора людина є безпристрасною. Психологи її називають “емоційно тупою”. [2, 4, 5]
 
Порушення рівноваги в організмі викликає стресову або конфліктну ситуацію між системами й органами людини. При цьому конфліктують як фізіологічні системи (порушення гомеостазу, соматичні розлади) так і психічні (нервові розлади, виникнення паталогічних психічних станів) [1, 6, 7, 8]. “Зберігаючи рівновагу в собі самих, ми зберігаємо рівновагу у суспільстві” – пише М.С.Корольчук [6].
Таким чином, внутрішньоособистісний конфлікт можна позначити, як гостре негативне переживання, яке викликано боротьбою структур внутрішнього світу, яка затягнулась та відображає зв’язки із соціальним середовищем, які є антагоністичними та затримують прийняття рішення [1].
 
Основні показники внутрішньоособистісного конфлікту [1]:
Когнітивна сфера: протиріччя “образу Я”; пониження самооцінки; усвідомлення свого стану, як психологічно безвихідного; затримка у прийнятті рішень; суб’єктивне визнання проблеми ціннісного вибору; сумніви, щодо істинності мотивів, принципів, цінностей, які були значими для індивіда раніше.
Емоційна сфера: психоемоційна напруга; значні негативні переживання.
Поведінкова сфера: зниження якості та інтенсивності праці; незадоволеність діяльністю; негативний емоційний тон спілкування.
Інтегральні показники: порушення нормального механізму адаптації; посилення психологічного стресу; довготривала та стійка дезінтеграція.
Далі буде розглянуто всі ці показники більш детально в ракурсі причин виникнення ВОК. Конфлікти виникають під час кризових станів, стресів, а також тоді, коли людина повинна переосмислити своє життя та обрати нову тактику та стратегію поведінки. Через самоаналіз, через вирішення ускладнених завдань формується та загартовується характер особистості, людина перестає гостро реагувати на незвичайні та випадкові ситуації, що трапляються у її житті, стає більш цілеспрямованою та стабільною у своїй поведінці.
 
Внутрішньоособистісний конфлікт сприяє переосмисленню свого статусу, усвідомленню своїх взаємовідношень з іншими, аналізу потреб, переосмисленню цінностей, розширенню світосприймання тому він є виховним та пізнавальним одночасно. Людина під час внутрішнього конфлікту навчається креативності, бо творчість – це постійний конфлікт.
Конфлікт – це сигнал про значну ступінь неузгодженості психологічних параметрів індивідуального життя. ВОК – це сигнал особистісному рівню, але він подібний до больових відчуттів сенсорного рівня: конфлікт, як біль, свідчить про небезпеку, вимагає пошуку, виявлення і “ліквідації” свого джерела.
 
Постійні переживання особистості щодо своїх невдач, неадекватна самооцінка, невміння самопрезентуватись, погані навички комунікації, невідповідність потреб та можливостей, неоднозначність у трактуванні власного внутрішнього світу – це той неповний перелік причин, які створюють поле для культивації внутрішніх конфліктів. Існують також умови, які сприяють виникненню цих конфліктів. Загальноприйнятою є думка, що ВОК не може виникати у особистості без впливів з навколишнього середовища.
 
Людина постійно знаходиться у контакті з іншими та змушена вирішувати проблеми, які пов’язують з двома групами протиріч [1]:
1. протиріччя, які виникають як результат переходу об’єктивних протиріч, зовнішніх по відношенню до людини, у внутрішні (моральні, адаптаційні конфлікти);
2. протиріччя, які виникають на фоні внутрішніх невирішених проблем, що віддзеркалюють відношення особистості до навколишнього світу (мотиваційні конфлікти, неадекватна самооцінка).
 
В залежності від того, що людині потрібно для нормальної життєдіяльності, від яких потреб їй потрібно буде відмовитись і на яких зосередитись сильніше, буде виникати можливість вирішити ці протиріччя. Але нерідко протиріччя не вирішуються особистістю, а трансформуються у внутрішній конфлікт.
 
Детермінантою для виникнення внутрішнього конфлікту є наявність у людини особистісних та ситуативних умов. Ці умови добре досліджено і описано в роботах В.Мерліна. До особистісних умов відносяться: складність внутрішнього світу особистості та актуалізація цієї складності, багатоплановість в ієрархії потреб, високий рівень розвитку цінностей та відчуттів, складно організована когнітивна структура та здатність до самоаналізу та саморефлексії. До ситуативних відносяться: зовнішні умови – труднощі у боротьбі з природою; задоволення одних мотивів породжує виникнення інших мотивів, які ще не задоволені; суспільне життя потребує усунення певних мотивів, інколи дуже важливих для особистості; внутрішні умови – протиріччя між різними сторонами особистості, які є дуже значимими для неї, ці сторони можуть бути однаково важливими і тому людина може відчувати безвихідність у їх вирішенні (ситуації вибору) [1, 2].
 
Глибоке занурення людини у свої внутрішні проблеми супроводжується бурхливими переживаннями. Переживання є формою активності особистості, в якій відбувається усвідомлення протиріччя та протікає процес його вирішення або усунення на суб’єктивному рівні. Переживання є емоційно забарвленим психічним станом особистості. Вивчаючи перемінні стани людини, виділяють активаційні та емоційні характеристики [1, 6]. Активаційні відображають фізіологічну забезпеченість психічного стану, а емоційні – наявність того чи іншого переживання. Традиційно виділення емоційних характеристик пов’язано з тим, що саме вони надають психічному стану суб’єктивну спрямованість та неповторність і тим самим роблять проблему для кожної людини значимою та дуже важливою.
 
Чим сильнішою є психоемоційна напруга при внутрішньому конфлікті, тим вищий ступінь усвідомлення особистістю того, що перебіг подій, які відбуваються змінюють не лише навколишнє середовище, а й саму особистість, як частину цього середовища. Психоемоційна напруга завжди характеризується модальністю (суб’єктивна якість) та предметним змістом. Негативну модальність має психоемоційна напруга у ситуаціях невирішених проблем та незадоволення потреб. Це можуть бути такі стани: невпевненість, незадоволеність, роздратування, подавленість, тривога, дискомфорт тощо. Негативні емоційні стани можуть впливати на фізіологічні процеси в організмі та викликати різні психосоматичні захворювання, які часто стають хронічними. Предметний зміст психоемоційної напруги складають ситуації, умови, вчинки які відбуваються з людиною та сприймаються нею як такі, що заважають вирішенню проблем. Як правило, це ситуації соціальної взаємодії та внутрішнього життя людини [5, 6].
 
Сама чи за допомогою іншого (суб’єкту чи об’єкту) людина починає підозрювати про існування в себе внутрішнього конфлікту, який впливає на неї травмуючи. Цей конфлікт включає механізми психологічного захисту, які повертають людині відчуття гармонії внутрішнього світу. Виникає дивна ситуація, якщо дивитися на неї з боку. Людина потрапила в складне становище і тривожиться. Потім раптом заспокоюється, хоча положення її не змінилося. Конфлікт залишився – змінилася його оцінка і поведінка людини. Але часто такі різкі і невмотивовані зміни стану і поведінки, що спостерігається, та їхні дивні пояснення самою людиною сприймаються оточуючими як неадекватні, суперечливі, незвичайні для цієї людини [2]. Конфлікт породжується зіткненням протилежних установок, цілей і способів дії стосовно конкретної особи чи об'єкту. Виникає дисонанс, який переживається людиною як дискомфорт, порушення внутрішньої рівноваги.
 
Конфлікт є гострою формою проявів протиріч, які з’явились або на фоні різноспрямованих потреб, або коли самооцінка не відповідає ситуації. Якщо конфлікт породжений потребами, що блокують одна одну, то можливі 3 типи ситуацій:
1) дві однаково привабливі, але конфронтуючі потреби (ситуація “буриданова осла”);
2) дві негативні цінності, коли важко вибрати “меншу з двох зол”;
3) дві різноспрямовані – щось приваблює, але одержати бажане заважає щось таке, що відволікає від бажаного (гарну винагороду за неприємну роботу).
 
Крім несумісності потреб причиною конфлікту може служити і неадекватна самооцінка. При цьому важливо враховувати, завищена вона чи занижена. Надмірно завищена самооцінка, особливі претензії, що виявляються у втраті критичного відношення до своєї поведінки, поєднуються, звичайно, з недооцінкою чи повним ігноруванням об'єктивних умов і вимог навколишніх. Оточуючі не схвалюють людину і це викликає конфлікт.
 
Криза може провокуватися і заниженою самооцінкою, яка потребує надлишкового самоконтролю. А це, у свою чергу, призводить до нервових та моральних зривів, перебільшеного “тиску совісті”. Повне підпорядкування людини своїй совісті – це її ототожнення з непохитними принципами, які реально не працюють і яким завжди не вистачає милосердя. Для адекватності реакції необхідно розуміння конкретної ситуації. У людини із заниженою самооцінкою при загостренні проблеми може виникнути почуття власної неповноцінності, що призводить до відриву від реальності, появі далеких від життя установок, фантазуванню, життю в мріях (заміщенню).
 
Часто коли особистість зробила вибір, то їй приходиться далі справлятись з ситуацією аналізу позитивних сторін відкинутої альтернативи та негативних сторін обраної. Це може створити невдоволення прийнятим рішенням, що також призводить до внутрішніх конфліктів. Тоді знову може “включитись” захист, щоб “заднім числом” підвищити цінність обраної дії (“солодкий лимон”) або знецінити її негативні аспекти (“зелений виноград”). Тим самим людина змінює оцінки на користь вже обраної альтернативи, і дисонанс зникає. Таким чином, для людей із заниженою самооцінкою зроблений крок - ще не кінець події. Ще довго після цього вони можуть вагатись: “Чи правильно я вчинив?” Таким людям можна допомогти аргументуванням підтримавши зроблений ними крок, знайшовши в ньому щось позитивне [7].
 
Найчастіше причиною деперсоналізації є соціальні умови, або психічні розлади. Їх можна простежувати у акцентуйованних особистостей. Слід пам’ятати, що акцентуйованні особистості більше схильні до стимуляції внутрішньоособистісних конфліктів. Акцентуація характеру на крайні варіанти норми, що межують з психопатіями, проявляються у внутрішніх і зовнішніх конфліктах [3, 6]. Акцентуйованна особистість має викривлену структуру стосунків з оточуючими та сама з собою. Вона вступає у конфлікт за найменших дрібниць, часто проявляє себе як занадто дратівлива, честолюбива, хворобливо образлива людина з стійкими афективними станами. В основі афекту лежить стан внутрішнього конфлікту, який обумовлений протиріччями між вимогами і можливостями індивіда для їх виконання.
 
Причиною виникнення ВОК може стати також постійна незадоволеність собою. Людина буде прагнути виглядати кращою, ніж вона є насправді, буде боятись того, щоб її викрили і це стане причиною тривожності та втрати душевного спокою і рівноваги. Незадоволенні собою люди остерігаються критики, вони бояться відчути біль та страждання, тому часто виглядають нещасними, аби приховати свої помилки та невдачі. Але це зовсім їм не заважає бути надмірно критичними до інших. Інтенсивно критикуючи, такі люди відчувають себе справедливими та високоморальними. Вони можуть виставляти свої помилки на загальний показ, щоб оточуючі їх вважали благородними та наймудрішими, які хвилюються за свої промахи та невдачі. Невдоволеність собою може мати і конструктивну функцію, якщо виступає як важливий елемент нового якісного “стрибка” особистості у своєму розвитку. Вона може бути показником наявності досить високого рівня розвитку світоглядної системи цінностей, орієнтирів, почуттів. Рефлексуючи власні думки, бажання, дії особистість отримує можливість перетворити конфліктні, деструктивні, ірраціональні сили в природі людини на нові форми своєї активності, регулювати свої реакції, збагачувати духовний світ, розвивати емоційно-почуттєвий [1].
 
Особливу увагу в дослідженнях К. Юнг звертав на аналіз “душі сучасної людини”. Він відзначає, що сучасна людина завжди самотня, її душа перенесла величезні (історичні) потрясіння і тому вона стала вкрай невпевненою, а технічний прогрес неминуче веде до катастроф. Душа сучасної людини знаходиться в безупинній боротьбі протиріч внутрішнього і зовнішнього світу, що визначає існування постійного внутріособистісного конфлікту [9].
 
Конфліктогенна особистість – це особа, що узагальнює в собі такі риси, що відхиляються від середньо стандартних і спричиняють конфліктні ситуації з оточуючими у діловому та особистісному спілкуванні. Основну групу конфліктогенних осіб складають: агресивісти, скаржники, мовчуни, надто поступливі, песимісти, нерішучі, всезнайки. На думку К.Леонгарда акцентуйованні особистості є конфліктогенними у своїй поведінці, часто проявляючи себе на несвідомому рівні [7].
 
Враховуючи знання про причини виникнення, механізми протікання та наслідки внутрішніх конфліктів можна їх уникати або ослаблювати при виникненні. Тому дуже важливо знати про наслідки ВОК, які можуть бути позитивними і негативними. Вони можуть проявлятись в конструктивному (продуктивному) та деструктивному (руйнуючому для особистості) напрямках [1, 2, 5].
 
Конструктивне подолання конфлікту – це шлях до гармонізації особистості, яке характеризується максимальним розвитком конфліктуючих сторін особистості та розвитком їх при мінімальних затратах з боку особистості. До конструктивних наслідків відносять ситуації коли:
  • Внутрішній конфлікт сприяє переходу на нові рівні функціонування на ранніх стадіях розвитку дитини (В.Афоньокова, Л.Божович);
  • Оптимальний ВОК – є основою морального розвитку людини;
  • Відбувається усвідомлення себе особистістю на основі вирішення внутрішніх конфліктів за умови боротьби різних стереотипних відносин у життєдіяльності людини (А.Н.Леонтьєв). Гармонійна людина – це людина яка зазнала внутрішніх конфліктів та змінилась при цьому;
  • Позитивно вирішенні конфлікти загартовують характер, формуючи стійкість, рішучість, незалежність та позитивну спрямованість особистості;
  • ВОК сприяє розвитку адекватної самооцінки, яка надалі проявляється через самопізнання та самореалізацію.
Деструктивними наслідками вважають ті, які призводять до затяжних психічних розладів, які сприяють розвитку невротичних реакцій та стають основою для виникнення кризових ситуацій. У ракурсі деструктивних наслідків ВОК розглядають ситуації коли:
  • Затяжний внутрішній конфлікт знижує ефективність діяльності; постійна рефлексія та сумніви послаблюють особистісні якості, спотворюють її творчий потенціал, зменшують активність, занурюють у постійне роздвоєння (М.О.Бердяєв);
  • Довготривалі внутрішні конфлікти приторможують розвиток особистості. На думку Л.І.Божовича, така людина виглядає невпевненою, не стримана у своїй поведінці, не вміє досягати свідомо поставлених цілей, а отже, вона буде психологічно незрілою;
  • Часті внутрішньоособистісні конфлікти можуть призвести до того, що людина втратить впевненість у власних силах, у неї сформується стійкий комплекс неповноцінності та втратиться сенс життя взагалі;
  • Порушуються відносини на роботі, в сім’ї, виникають міжособистісні конфлікти;
  • Особистість стає агресивною, тривожною, у неї частіше з’являються депресії та нервові розлади;
  • Внутрішній конфлікт може трансформуватись та перерости у невротичний.
Висновок:
Знання психологічних проблем виникнення і подолання внутрішньоособистісних конфліктів — важлива умова подальшого освоєння навичок спілкування, регулювання і розв’язування конфліктних ситуацій у міжособистісному й індивідуально-груповому спілкуванні.
Розуміючи причини виникнення неузгодженості внутрішнього та зовнішнього світу людини, можна буде не лише прогнозувати виникнення стресових та кризових ситуацій, але і запобігати конфліктам, які переповнюють наше сьогодення. Знання причин виникнення надає можливості складати корекційні програми розв’язання або послаблення конфліктних ситуацій.
Вчені вважають, що, за умови розв’язання, внутрішні конфлікти сприяють успішній професійній ідентифікації та розвитку. У результаті продуктивного подолання ВОК підвищується професійна компетентність; формуються нові навички і уміння; розвивається адекватна цілісно-мотиваційна система; розвивається “психологічний імунітет” (емоційна стриманість); формується самосвідомість та навички до саморефлексії.
© Дугельна Тетяна,
психолог-психотерапевт, письменниця
 
ЛІТЕРАТУРА:
1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: учебник для ВУЗов. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 551с.
2. Гришина Н.В. Психология конфликта. – СПб.: Питер, 2001. – 464с.: ил. – (серия “Мастера психологии”).
3. Леонгард К. Акцентуированные личности. – К.: Выща шк., 1981. – 390с.
4. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: учебное пособие. – 2-е изд., стереотип. – К.: МАУП, 2002. – 256с.: ил. – Библиогр.: с.250-254.
5. Пірен М.І. Основи конфліктології: навчальний посібник. – 2-е вид. – К.: 1997. –212с.
6. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров’я / Навчальний посібник: М.С.Корольчук, В.М.Крайнюк, А.Ф.Косенко, Т.І. Кочергіна. Загальна редакція М.С.Корольчука. – К.:Фірма “ІНКОС”, 2002. – 272с.
7. Семиченко В.А. Психология общения. – К.: “Магистр - S”, 1998. – 152с.
8. Хорни К. Ваши внутренние конфликты. – СПб.:Лань, 1997. – 212с.
9. Юнг К. Проблемы души нашего времени. – СПб.:Питер, 2002. – 352с. – (Серия “Психология-классика”).
 
 
 
 
 
13.01.2014  Отправить другу ссылку на эту статью Искать |  Просмотров 3735   
 

 
 
Таро Прогноз на 12-18 марта 2018 г.
12.03.2018  |  Просмотров 21   
Счастье жить
27.10.2014  |  Просмотров 847   
21+1 правило достижения экстраординарных результатов
25.01.2017  |  Просмотров 41   
Таро Прогноз на 16-22 апреля 2018 г.
16.04.2018  |  Просмотров 29   
 
На главную страницу На предыдущую страницу На начало страницы
 
 
Лаборатория СИНЭВО